RSS
 

Праздники Украины

Наша кнопка

Офіційний сайт редакції газети Срібнянщина
Головна » Файли » Історія району

23.02.2013 - 70 років з дня Срібнянської трагедії
16.02.2013, 9:17 AM
Від часу, коли в Срібному судили запроданців-поліцаїв за їхні злодіяння у період тимчасової окупації Срібнянщини фашистами, пройшло 45 років. Був початок лютого 1968 року, такий же сирий і непривітний, як і цьогоріч. Срібне ніби обгорнула чорна пелена смутку - дуже ще кровоточила і боліла всім Срібнянська трагедія, з дня якої минало 25 років, - дітям, батькам, матерям, сестрам, братам, внукам тих, хто згорів у Срібнянській школі, всім, хто пережив у районі ту чорну лютневу ніч. Тоді ще пекли незагоєні рани війни і старенькі матері виглядали синів з війни.
"Ленінське слово” виходило тричі на тиждень – у вівторок, четвер і суботу. Досить велике навантаження на редакційний колектив. На черговій планірці було вирішено, що на всіх судових засіданнях буду присутня я і уважно все занотовуватиму. А до друку готували матеріали разом з тодішнім редактором Іваном Миколайовичем Пуцімою. Звичайно ж, більше писав статті із зали суду він, а для мене, вчорашньої учениці, головне потрібно було донести правдиво все, що відбувалось у залі районного будинку культури. Тоді я вперше так зримо зустрілась з війною, із тими нечуваними злодіяннями, котрі творили на нашій землі фашисти і запроданці-поліцаї.
У переддень 70-річчя Срібнянської трагедії "Срібнянщина” вирішила повернутися в історію і сьогодні вашій увазі пропонуємо ті трагічні репортажі, опубліковані у "Ленінському слові” у лютому 1968 року.
В. ПЕТРЕНКО.

ЗРАДНИКИ БАТЬКІВЩИНИ ВИКРИТІ

Зал районного будинку культури переповнений. Тут – представники трудящих майже із усіх сіл району.

На лаві підсудних сидять, низько схиливши голови, три зрадники Батьківщини. Хто ж вони?

В чорні дні тимчасової окупації нашого району з 15 вересня 1941 по 17 вересня 1943 року німецько-фашистські окупанти чинили великі злодіяння. Фашистам у всьому прислужували підлі зрадники Батьківщини – поліцаї.

Як тільки на Срібнянщину вдерлися німці, добровільно поступив у поліцію Яременко Петро Андрійович, житель Васьківець. Куркульський син був вірним служакою окупантів. А коли воїни Радянської Армії вигнали загарбників із Срібнянщини, за своїми хазяями подався і Яременко. У німецькому місті Бремені був теж поліцаєм. Після розгрому фашистської Німеччини Яременко перебрався в Радянський Союз. Понад 20 років переховувався в м. Уфі Башкирської АРСР.

Добровільно вступив у поліцію також Мархель Василь Федорович – колишній житель с. Калюжинець. Він теж тікав з української землі разом з німцями, жив у Бремені, потім добрався аж у Омську область.

Був поліцаєм у час окупації району і Маріненко Іван Єфремович з Калюжинець. Останнім часом жив в Одеській області.

Органами державної безпеки зрадники були виявлені. Попереднім слідством встановлено, що Яременко, Мархель і Маріненко, будучи поліцаями в період тимчасової окупації нашого району фашистськими загарбниками, брали участь у масових арештах радянських громадян, зокрема, в лютому 1943 року, у каральних експедиціях проти партизанів, відправляли людей на каторжні роботи в Німеччину, вчинили інші злочинні дії проти Радянської держави.

6-го лютого в Срібному судова колегія в кримінальних справах Чернігівського обласного суду розпочала судовий процес над зрадниками Батьківщини.

З великою увагою присутні в залі слухали обвинувачувальний висновок. Потім почався допит підсудних.

На суді виступають також потерпілі від рук зрадників. Заслуховуються розповіді свідків. Вони викривають велику злочинність підсудних.

«Ленінське слово», 8 лютого 1968 р.


РОЗПОВІДАЮТЬ ОЧЕВИДЦІ

Як уже повідомлялося в нашій газеті, в райцентрі Срібному 6 лютого 1968 року почався судовий процес над зрадниками Батьківщини, колишніми поліцаями Яременком, Маріненком, Мархелем.

Під час допиту підсудні, особливо Яременко, всіляко намагаються приховати свої злочини, щоб уникнути суворої кари. Але потерпілі в період фашистської окупації громадяни, багато свідків незаперечними фактами доводять злочинну діяльність підсудних.

З Волинської області прибула в Срібне вчителька Марія Флорівна Селюк. Ніколи не забудеться їй горе, заподіяне німцями і поліцаями в чорні дні окупації. Хвилююча її розповідь на суді...

В той час Марія Флорівна жила з своїм чоловіком, сільським учителем Петром Антоновичем Яровенком, у Калюжинцях. Чоловік був зв’язківцем партизанського загону. 23 квітня 1943 року біля подвір‘я П. А. Яровенка з’явилися поліцаї Яременко, Соловей та інші. Щоб не потрапити до рук головорізів, партизанський зв’язківець намагався втекти. Та кулі поліцаїв наздогнали його.

Бандити схопили пораненого Яровенка і почали бити прикладами, носками чобіт. Кинулася до чоловіка Марія Флорівна, припала до нього, намагаючись прикрити від ударів.

Стікаючого кров’ю партизанського зв’язківця поліцаї відвезли в Срібне, в поліцію. Там продовжували знущатися над ним, потім закатували.

Потерпіла Марія Андріянівна Коваленко, нині секретар Васьківської сільської ради, розповіла про те, як Яременко разом з іншими поліцаями у Васьківцях катував її батька й інших односельчан – радянських активістів. А коли Марія, тоді молода дівчина, кинулася до батька, Яременко так вдарив її, що вона знепритомніла. Поліцаї і фашисти пограбували все їхнє майно.

Напередодні 23 лютого 1943 року в селах району чинилися масові арешти партійно-радянських активістів і членів їх сімей. В них брали участь і поліцаї Яременко, Маріненко, Мархель. Два останніх разом з німцями і поліцаями також оточували приміщення школи в ніч Срібнянської трагедії.

Тоді загинуло 682 чоловіки і серед них люди похилого віку, жінки, діти. Лише кільком вдалося врятуватися. Вони живі, вони сьогодні свідчать....

Говорить Ольга Максимівна Лисач, яка працює в олексинській артілі імені Горького:

- 21 лютого 1943 року надвечір я була заарештована поліцаями і приконвойована до будинку старостату села Гриціївки. Тут мене, брата, сестру, а також братову дружину тримали під вартою поліцаї. З нами було 25 сімей.

Вранці усіх нас доставили у Срібне і закрили в приміщенні школи. Весь день, 22 лютого, поліцаї звозили заарештованих радянських громадян у школу. Їх вартували карателі.

Настала ніч. Фашисти і їх спільники з районної поліції почали звірячу розправу над радянськими громадянами: брали із приміщення школи заарештованих, під тиском зброї гнали до ями, викопаної в парку, і там розстрілювали. Дізнавшись про це, люди, які залишилися в школі, почали хвилюватися. Розвалювали груби, вибивали вікна намагаючись вискочити на вулицю. Та їх розстрілювали німці і поліцаї. Потім карателі підпалили школу. В тяжких муках помирали люди. Я якимось дивом вискочила з палаючої школи і втечею врятувалася від смерті. Всі мої рідні, які були заарештовані, загинули.

Розповідає Ольга Петрівна Мусієнко – колгоспниця с. Гриціївки:

- Тоді я та мої рідні теж були привезені в Срібнянську школу. Коли карателі взяли із школи групу заарештованих (це було о третій годині ночі 23 лютого), радянські громадяни вибивали вікна, кидали цеглу в карателів.

Школу охопило полум’я. В цей час учитель Василь Свиридович Кислий закликав бути сильними і заспівав "Інтернаціонал”. Люди в палаючій школі співали партійний Гімн.

Я з півторарічним сином Колею на руках пробралася до вікна, виплигнула у шкільний двір і під прикриттям густого диму побігла в яр, що недалеко від місця катування. У вогні загинула моя п’ятирічна дочка Шура, чоловік і його мати.

Немало ще було поневірянь мені і синові, аж поки у вересні сорок третього року прийшли рідні радянські воїни. Син Коля живий і здоровий. Вчився, був у рядах армії. Тепер працює на Донбасі, має сім’ю.

Присутні в залі не приховують сліз, слухаючи хвилюючі розповіді людей, які вирвались з пекла.

І наростає гнів до тих, хто сидить під вартою на лаві підсудних, і до тих, хто поки що ховається від кари.

Свідки розповідають, викривають...

«Ленінське слово», 10 лютого 1968 р.


ТЯЖКІ ЗЛОЧИНИ ЗАПРОДАНЦІВ

У Срібному сьомий день триває судовий процес над колишніми поліцаями Яременком, Маріненком, Мархелем. Кожного дня викриваються тяжкі злочини запроданців.

На суді виступали свідки, які були на місці Срібнянської трагедії 23 лютого 1943 року. Колгоспниця артілі імені Димитрова с. Сокиринець Олександра Михайлівна Лісова розповіла, що в той день вона була в Срібному з парокінними саньми. Поліцаї примусили її та інших підводчиків під’їхати до згорілої школи. Страшну картину побачила жінка: навколо лежали трупи, сніг – закривавлений. Там, де була школа, теж лежали обгорілі трупи. Поліцаї наказували везти їх у парк до ями. Дехто був ще живий, та поліцаї добивали їх.

О. М. Лісова помітила, як на її санях заворушився чоловік, підняв голову. Їхали саме біля невеликого провалля, і тяжко поранений чоловік скотився туди. На щастя, цього не помітили німці і поліцаї, які вартували підводи.

Ряд свідків, нині жителів сіл Сокиринець, Калюжинець, Васьківець, називають прізвища поліцаїв, підлих зрадників, які заарештовували і відправляли радянських людей у Срібнянську школу 22 лютого 1943 року. Це - зрадники Яременко, Маріненко, Мархель, Соловей, Чорниш, Шаповаленко та інші.

Із затамованим подихом слухали присутні в залі розповідь колгоспника калюжинської артілі імені ХХІІ з’їзду КПРС Андрія Трохимовича Карпенка:

- В період тимчасової окупації мій батько вів підпільну роботу проти німецько-фашистських загарбників. Вороги схопили його і стратили в м. Лубнах.

22 лютого 1943 року поліцаї Маріненко та Мархель ввірвалися в нашу хату. Вся сім’я була вдома. "Збирайтеся в старостат для перевірки документів”, – розпорядився один з поліцаїв. Я відчув, що затівається щось лихе і прожогом кинувся мимо поліцаїв надвір, потім за клуню. Щодуху мчав засніженими городами. Ззаду чулися постріли. Слідом бігли і стріляли Маріненко та Мархель (про це мені пізніше розповіли очевидці). Та двоногі звірі не змогли наздогнати мене, тоді двадцятирічного юнака. І ворожі кулі обминули.

Я сховався в яру, зарослому чагарником. Потім непомітно добрався в Охіньки до тітки. Переховувався там. А згодом почув жахливу звістку: матір, брата і двох сестер карателі спалили живими в Срібнянській школі.

На серці Софії Феофанівни Полковніченко навіки залишилася тяжка рана, заподіяна колишніми старостами і поліцаями. В липні 1942 року її сестру Марію забрали на каторжну роботу до Німеччини. 22 лютого 1943 року батька – партизана періоду громадянської війни, матір і Софію заарештували і разом з іншими сім’ями закрили в приміщенні Сокиринської школи. Батько і дочка втекли звідти. Матері вирватися з ворожих пазурів не вдалося, і вона була спалена в Срібному.

Батько пішов у ліс до партизанів, а дівчина втекла аж під Бахмач. Там жила деякий час у незнайомих людей, які прихистили її.

На початку березня Софія повернулася в рідне село Сокиринці. Таємно зустрілася з батьком у яру. Пізніше вирішила навідатись до своєї хати. Це було 10 березня.

Хтось доніс у старостат і незабаром поліцаї Маріненко, Соловей, Дяченко наблизились до хати. "Виходьте, виходьте!” – почулися голоси поліцаїв. Потім почали обстрілювати хату. "Виходьте, бо зараз підпалимо”, – бісилися запроданці. Тоді Феофан Дмитрович Полковніченко сказав дочці, що він вискочить з хати першим і побіжить. А коли за ним поженуться поліцаї, Софія повинна тікати до лісу.

Батько продрав солом‘яну покрівлю, плигнув на землю і кинувся у бік яру. Поліцаї побігли за ним, стріляючи. Вони поранили Феофана Дмитровича і схопили його. Та не скорявся старий партизан. Він вихопив у одного з бандитів гвинтівку, напружуючи всі сили, відскочив убік, потім вистрелив у переслідувачів. Але був скошений ворожою розривною кулею.

Про все це розповідали на суді С. Ф. Полковніченко, яка зараз живе і працює в Брестській області, колгоспник Сокиринської артілі імені Димитрова М. І. Крикливий та інші.

Ось дає показання суду 77-річна колгоспниця-пенсіонерка с. Калюжинець Софія Дмитрівна Ступак. Вона бачила партизанського зв’язківця П. А. Яровенка в квітні 1943 року. Поранений і побитий ворогами, він стікав кров‘ю, лежав на возі. А в цей час поліцаї спокійно обідали в хаті свого спільника Яременка. П. А. Яровенко попросив води. А коли С. Д. Ступак дала напитися, Петро Антонович тихо промовив: "Спасибі, тьотю... Прощайте...”

Виступає активний учасник партизанського руху на Срібнянщині Макар Минович Ляшенко. Після звільнення території нашого району від німецько-фашистських загарбників він деякий час працював секретарем Срібнянського райкому партії. Тепер живе і працює в м. Зуївці Донецької області.

Макар Минович сказав, що в час тимчасової окупації району в Калюжинцях діяла невелика підпільна група, яку очолював учитель П. А. Яровенко. Вона тримала зв’язок з партизанами, постачала їх зброєю і боєприпасами, розповсюджувала серед населення радянські листівки.

М. М. Ляшенко розповів також про бойові дії партизан проти фашистських загарбників та їх прислужників.

Про бої партизанів з каральними загонами німців та поліцаїв у лісах Вшива, Юночка повідомили на суді і колишні партизани Григорій Павлович Федоренко, нині живе в Прилуках, Павло Давидович Дзюба – голова Срібнянської селищної ради та інші.

Свідки Ганна Семенівна Лісова – колгоспниця с. Васьківець та Настя Семенівна Ковтун – доярка з с. Миколаївки Талалаївського району, говорили про те, що їх батько, Семен Прокопович Пальчиківський, та мати, Варвара Андріївна, були комуністами. Над ними в час окупації часто знущалися поліцаї Яременко, Устименко. В день Срібнянської трагедії батька спалено.

Свідки, свідки... З різних місць прибули вони, колишні жителі Срібнянщини: А. Т. Коваль з Краснодарського краю, Г. І. Андрусенко і його дружина О. В. Андрусенко з м. Запоріжжя, Т. Г. Кагало з м. Семипалатинська та багато інших. Очевидці викривають злодіяння запроданців.

* * *

("Ленінське слово” № 19 від 13 лютого 1968 р.).

ПІД ДІЄЮ ДОКАЗІВ

На судовому процесі над колишніми поліцаями Яременком, Маріненком і Мархелем 10 і 12 лютого продовжувалися виступи свідків.

Колгоспник артілі імені ХХІІ з‘їзду КПРС с. Калюжинці М. Ю. Олексієнко доповів суду про те, що поліцаї Яременко, Соловей і Харченко катували партизанського розвідника П. А. Яровенка.

Зрадник Яременко намагається виправдатися, заявляючи, що він ніби не винен у цьому, був осторонь.

- Як тобі не соромно, підла ти людина, - лунає голос дружини П. А. Яровенка Марії Флорівни. – Я ж вчила тебе. Багато моїх колишніх учнів тепер відомі люди, активні будівники нового життя. А ти – зрадник Батьківщини, сидиш за гратами. Хоч зараз повинен прилюдно визнати свою вину.

Виступають також свідки І. Г. Олексієнко, Ф. Д. Данильченко, М. М. Ярмак. Під дією незаперечних доказів Яременко німіє, все нижче опускає голову.

Колгоспник М. Ф. Губар з с. Калюжинець теж говорить про підлі вчинки підсудних. Один з них – Маріненко в лютому 1943 року завів старика Г. Г. Коваленка в старостат, знущався над ним, а потім виштовхнув на вулицю і став бити залізною палицею.

- Було таке, Маріненко? – запитує голова судового засідання.

- Не пам‘ятаю, - мимрить Маріненко. Здається, раз ударив. Так я ж тоді ще не був у поліції.

А свідок Ф. І. Мархель сказав, що в той день було весілля і Маріненко хизувався гвинтівкою і поліцейською пов‘язкою. Після цього доказу зрадник замовк, ніби води в рот набрав.

І. П. Василенко - колгоспник-пенсіонер з артілі імені ХХІІ з‘їзду КПРС сказав на суді, що підсудні багато вчинили злочинів. Вони брали участь у масових арештах радянських громадян, зокрема калюжинських сімей Карпенків, Черченків, дружини голови колгоспу Н. Маснухи та інших, які були спалені в Срібнянській школі.

Про свавілля колишніх куркулів, зокрема поліцая Мархеля та його батька, говорила О. Д. Вербняк. У час окупації вони виселили її з хати і стали там жити.

О. М. Коваленко з Васьківець заявила на суді, що весною 1942 року її чоловіка А. А. Коваленка разом з іншими радянськими активістами заарештували Яременко, Зеленський та інші поліцаї. В той час бандити забрали з хати все майно, продукти харчування. Чоловік прийшов додому днів через п‘ять з перебитою ключицею.

Васьківський колгоспник-пенсіонер І. С. Таршевський говорив про те, що німці і поліцаї в грудні 1942 року заарештували багатьох сільських радянських активістів, дуже били їх, нацьковували вівчарками. Потім його, А. А. Коваленка, В. П. Пташника та інших відправили в Прилуцьку тюрму. Серед карателів був поліцай Яременко.

Злодіяння підсудних викривали також І. І. Лісовий, В. П. Пташник, В. В. Міщурова, М. А. Петенко з Васьківець, Є. І. Вольвач, С. І. Сірик, Б. І. Поривай, Н. Л. Горбач з Сокиринець.

Кілька свідків не з‘явилося у зв’язку з хворобою та з інших поважних причин. Їх показання, подані на попередньому слідстві, зачитуються.

Ось свідчення Т. А. Тарасенко, 22 лютого 1943 року Срібнянська школа була заповнена заарештованими радянськими громадянами. Вночі озброєні німці і поліцаї вивели з школи під силою зброї велику групу людей. Серед них була і Тетяна Антонівна Тарасенко. Всіх погнали в парк. Там карателі наказали заарештованим роздягатися, потім штовхали їх у викопану яму. Лунали постріли, чулися жахливі крики людей.

Тоді жінка підлізла під купу одягу і принишкла там. А коли вбивці пішли, непомітно добралася до однієї з хат, пересиділа там лиху годину. Потім вона втекла у Савинці. Та страшна ніч навіки врізалась в пам‘ять жінки.

Суд триває.

("Ленінське слово” № 20 від 15 лютого 1968 р.).

* * *

ПОКАРАННЯ ЗРАДНИКІВ

Протягом кількох днів судова колегія обласного суду заслуховувала показання свідків. Всі вони розповідали про підлі діла підсудних – колишніх поліцаїв Яременка, Маріненка, Мархеля.

14 лютого виступила громадський обвинувач, вчителька Срібнянської середньої школи К. Х. Стопник. Вона говорила про великі злодіяння німецько-фашистських окупантів та їх прислужників-поліцаїв. Три з них – Яременко, Маріненко, Мархель на лаві підсудних. Деякі зрадники ще переховуються, уникаючи справедливої кари.

- Пам‘ятник, що стоїть на місці Срібнянської трагедії, - ще один свідок тяжких злочинів ворогів. Від імені громадськості вимагаю суворо покарати зрадників Батьківщини, - сказала на закінчення К. Х. Стопник.

Державний обвинувач Є. Ю. Мясников докладно зупинився на всіх злодіяннях, вчинених Яременком, Маріненком, Мархелем та іншими.

Тов. Мясников пропонує винести суворий вирок підсудним.

На суді виступили також адвокати С. К. Михалевич, Н. С. Дехтман, С. В. Скакальський.

Надавалось останнє слово підсудним.

15 лютого. Зал районного будинку культури знову переповнений.

Суд іде. Всі встають.

Головуючий судової колегії О. П. Іващенко читає вирок.

У вироку відзначаються тяжкі злочини, вчинені в період німецько-фашистської окупації зрадниками Батьківщини Яременком П. А., Маріненком І. Є., Мархелем В. Ф. Вони брали участь у масових арештах радянських громадян, зокрема під час Срібнянської трагедії в лютому 1943 року, відправляли людей на каторжні роботи до Німеччини, вчинили багато інших злодіянь.

Судова колегія ствердила, що злочини запроданців Яременка, Маріненка і Мархеля доведені показаннями чисельних свідків, а також іншими матеріалами.

За вчинені великі злодіяння Яременка засуджено до вищої міри покарання – розстрілу, Маріненко засуджений на 15 років, а Мархель – на 8 років тюремного ув‘язнення суворого режиму.

Присутні на суді із схваленням зустріли вирок.

("Ленінське слово” №21
від 17 лютого 1968 р.).
Категорія: Історія району | Додав: sribne_gazeta
Переглядів: 1528 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/5
Всього коментарів: 0



Загляньмо на годинник

-

Профіль

Вівторок
19.09.2017
3:37 PM

<>
 

Це цікаво

Опитування

Оцініть мій сайт


Результат jgbnedfyyz Результати
Всі опитування нашого сайту Архів опитувань

Всього голосувало: 512
 

LINK партнери


Срібнянська Центральна бібліотечна система
Семеновка - наш город!
Історія Чернігівської землі
| 2017 | При використанні матеріалів сайту «Срібнянщина» посилання на http://sribne-gazeta.com.ua/ обов’язкове!