RSS
 

Праздники Украины

Наша кнопка

Офіційний сайт редакції газети Срібнянщина
Головна » 2011 » Грудень » 6 » Випробування владою
5:15 AM
Випробування владою

Хоча ні – був один період у новітній історії багатостраждальної України, коли слова ці зазвучали синонімічно. Чи ви про той же час подумали, що і я? Так, звісно, то 2005 рік. Рік невимовно романтичних сподівань, що от-от нарешті станеться диво: влада стане на бік народу, а на протилежному боці опиняться багатії, що нажили свої статки неправедним і часто кривавим шляхом, хабарники, бюрократи...

  Не сталося. Чому? Мабуть, у кожного з нас є своє бачення, своя версія – заснована не лише на фактах, а й на особистих симпатіях до тих чи інших політиків. Але ж можемо зробити хоча б якісь логічні висновки? Варто спробувати – для того, щоб не припуститися тих самих помилок надалі.

  Відразу зауважу, що авторка цих рядків ніколи не була в складі якихось партій, не працювала помічником депутатів чи у виборчих штабах і т.п.

  Отож, період виборів 2004 року. Народ на Майдані. Загроза кровопролиття. Напружені перемовини Ющенка з владою. Що він пообіцяв тоді Кучмі та компанії, щоб вони таки поступилися? Судячи з його подальшої поведінки на посту Президента, пообіцяв нікого не чіпати. Адже не чіпав, правда? За цілих п'ять років не вияснено, хто отруїв Ющенка, хто вбив Гонґадзе. Не виселений із Ботанічного саду Ахметов. Заселений в Межигір'я Янукович... Більше того – Янукович побував ще й Прем'єром за часів Ющенка, Янукович-фальсифікатор – допущений до виборів у Президенти... (І це лише те, що лежить на поверхні, глибинні механізми невпинного збагачення українських мільйонерів для нас, мабуть, не відкриються ніколи).

  Список можна продовжувати, але навіщо, коли й так належну оцінку роботі Ющенка-Президента люди дали на виборах 2010 року. Виборці гідно оцінили усі плювки, які зробила ця людина в обличчя всім, хто був з ним на Майдані: і тим, хто стояв перед ним, і тим, хто був позаду, не сцені. Власне, темна сторона обличчя "народного" Президента відкрилася ще тоді, коли накричав на журналіста, який виявив на якій шикарній автівці їздить син Ющенка. Але ж ми тоді вибачили Президента, списали на хворобу. А не треба було б. Треба було знову вийти на Майдан.

  Втім, то таки був найсвітліший період, бо в країні хоч щось змінилося: ми мали свободу слова... Дякувати світлій стороні Ющенка? Чи дякувати його свіжій пам'яті про силу Майдану, який щомиті міг обернутися проти нього самого? Хтозна...

  Що маємо тепер? Реакція, темна реакція з усіх точок зору. Влада явно не знає, де брати гроші, щоб хоч якось утримувати бюджетників та ще й собі, коханій, щось залишити (або навпаки). Мимоволі згадується казка Джанні Родарі про пригоди Цибуліно: там податок вводили за кожен чих і кожен дощик. Чорнобильці, афганці, багатодітні матері... хто наступний? Причім, застосовується принцип: розподіляй і володарюй. Адже суспільству пояснюється: пільговики занадто шикарно живуть, іншим не вистачає, тому зменшимо їм виплати.

  Але ж, за Конституцією України не можна погіршувати матеріальний стан громадян шляхом скорочень пенсій і т.п. То ж чи не повинна влада підвищити пенсії усім, замість того, щоб різко скорочувати пільговикам? Це неможливо? Та десь же беруться гроші на розкоші у можновладців? На поля для гольфу, височенні паркани навколо Межигір'я та Залісся, палаци на воді й т.п. Невже чесною працею все зароблено?

  Влада помітила велику різницю поміж пенсіями пільговиків та інших пенсіонерів? Тоді чому не помітити величезну різницю між власними зарплатами й зарплатами пересічних українців? Невже праця, наприклад, шахтаря, легша за працю Президента чи депутата? Що ж, може, й легша – дивлячись, як працювати. Якщо прийти на роботу й залишатися там на ніч на розкладачці, щоб не тратити час на переїзди додому, якщо у всьому орієнтуватися, пам'ятати всі цифри по бюджету й т.д., то це одне. А якщо завітати, щоб знятися на телекамеру, читаючи з папірця щось складене помічниками, причому читаючи з помилками та невірними наголосами (бо ж попередньо прочитати було лінь), то це – інше...

  Тимошенко. Теж дуже неоднозначна фігура. Утаємничене минуле залишимо в спокої – навряд чи хтось тепер зможе дослідити, що там було і як, наскільки винна ЮВ у грабунку країни тандемом Кучма-Лазаренко. Може, й винна, як винні усі новоспечені капіталісти в період становлення капіталізму, коли немає чітких законів і грабунок можна назвати "бізнесом".

  Але якою вона стала зараз, яка її життєва мета? Гадаю, що й найдосвідченіші психологи скажуть, що це – не багатство, не розкоші понад міру. Це – людина слави, вона нею живе. Яку славу хотіла б ця жінка залишити по собі в підручниках історії? Мабуть же, що добру. Славу вмілого керівника, рятівниці нації.

  Тому навряд чи вона свідомо хотіла зробити щось погане для країни. Якщо й зробила, то просто не змогла добитися чогось кращого. Як саме проводилися перемовини по газу – швидше за все ми не дізнаємося в деталях. Але ЮВ збиралася стати Президентом і якось вести країну далі – не до банкрутства ж... Може, якби не було того нічного дзвінка Ющенка, який вимагав нереально низької ціни на газ, здається, 204-х замість уже домовленої десь у 250, то все б у неї вийшло. Але Ющенко через недолугу зовнішню політику апріорі сприймався Росією, як ворог, чи не так? То хто ж ішов би йому на поступки?

  Тимошенко перевищила тоді свої повноваження? Нехай і так. Але на осуд чи на схвалення заслуговує командир під час війни, який приймає на себе відповідальність і хоч якось рятує ситуацію? Чи кращий той, який у кризовий час відсиджується в штабі (або й взагалі десь катається на лижах), віддаючи здаля якісь нереальні команди?

  Суд над Тимошенко. Не потрібно бути юристом, щоб зрозуміти, з якими грубими процесуальними порушеннями він відбувався. Хіба не бачимо ми в закордонних фільмах, як вправний адвокат може добитися перегляду справи для свого підзахисного, якщо мали місце хоч якісь процесуальні помилки? Не так допитали свідків, відсутня якась довідка й т.п.

  Тут і оригіналу документу, за яким справу відкрили, не було, й очні ставки не за правилами проводилися, і адвокатам досить часу не давали... І суддя був, як робот – твердив одне й те ж, незважаючи ні на які доводи захисту, не приймаючи їх до уваги... (Чого, до речі, варто лише його ім'я та прізвище: відразу й Родіон Раскольников Достоєвського згадався, убивця-наполеончик, і Стьопа Лиходєєв Булгакова, хабарник і брехун).

  Та й взагалі про ту статтю Кримінального Кодексу, хіба ж не зрозуміло: якщо людина не поклала нічого собі в кишеню, то яка ж тут може бути кримінальна відповідальність? Абсурд.

  Так само відбувається суд над Луценком. Людина ще не визнана винною, тим більше, не у вбивстві ж звинувачується, а вже чомусь у тюрмі рік сидить, та ще й на засіданнях суду садять у клітку... Свідки говорять про невинуватість, а прокурори продовжують "суд". Воістину – закон, як дишло, куди повернули, туди й вийшло.

  Усі ці речі свідчать лише про одне: влада просто мститься, грубо й жорстоко. Для світу ж звучать красиві слова про незалежність правосуддя в країні та боротьбу з корупцією. Тут уже згадується Орвелл "1984": антиутопія про тиранію, де було засновано Міністерство Правди, яке щомиті продукувало брехню.

  Але вже, здається, й межа пристойності  перетнута: чітко прозвучало, що чхати ми хотіли на вашу Європу. Якщо будете наполягати на справедливому суді для Юлі – ми зробимо "паузу" в своєму шляху до вас. Бо чхати ми хотіли на долю країни. Нам головне – наше благополуччя й моральне задоволення – помста за помаранчевий 2004-й.

  От іще цікаво – чи вже відновилися побори, які були при Кучмі? З кожного району, з кожного претендента на високу й не дуже чиновницьку посаду й т.п. Бо про добровільно-примусові вступи до партії вже чути.

  А розрахунок з тим судилищем теж був чіткий: хто вийде захищати колишню Прем'єрку, яка, напевне ж, колись крала, як усі? Розрахунок на гидотне почуття заздрості пересічного: нехай хоч хтось з можновладців посидить, мо, колись і інші сядуть...

  Опозиція працює геть невміло: збирає людей на захист Юлі та Юри. Тоді, коли треба збирати на захист правосуддя. Пояснювати й роз'яснювати – якщо ТАК судили колишнього Прем'єра, то можна лише уявити ЯК судять у нас простих людей. А від суми та тюрми, як відомо, зарікатися не можна. Колись же мають бути зламані стереотипи, що народ може орієнтуватися лише на лідера, колись маємо засвоїти просту Біблійну істину "не сотвори собі кумира". Маємо захищати Закон, а вже Закон має захистити Людину.

  Та чи є в людей сили, щоб знову вийти на площі своїх міст і сіл? Чи отрута розчарування в Помаранчевій революції надовго зробила народ безвільним, пасивним спостерігачем усіх тих жахів, які діються зараз? Чи зможемо ми ще хоч раз добитися того, щоб слова "влада" і "народ" звучали, як синоніми?

Надія Марчук,

смт. Срібне

Категорія: Суспільство | Переглядів: 1252 | Додав: sribne_gazeta | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 brian   (15.01.2012 2:10 AM) [Материал]
Вічна біда України - відсутність єднання, прагнення до спільної національної ідеї. Гірко усвідомлювати це, але між українцями заходу і сходу лежить велика прірва, яка роздерла Україну на дві частини, що наочно підтвердили результати голосування, як в 2004 так і в 2010 роках. Друга біда, яка теж вирішально впливає на українське сьогодення - відсутність національної еліти (лідерів) які здатні згуртувати народ для розбудови країни, сьогоднішні здатні тільки для руйнування, навіть того незначного, що було досягнуто за роки незалежності.




Загляньмо на годинник

-

Профіль

Четвер
17.06.2021
9:40 PM

<>
 

Це цікаво

Опитування

Оцініть мій сайт


Результат jgbnedfyyz Результати
Всі опитування нашого сайту Архів опитувань

Всього голосувало: 711
 

LINK партнери


Срібнянська Центральна бібліотечна система
Семеновка - наш город!
Історія Чернігівської землі
| 2021 | При використанні матеріалів сайту «Срібнянщина» посилання на http://sribne-gazeta.com.ua/ обов’язкове!