RSS
 

Праздники Украины

Наша кнопка

Офіційний сайт редакції газети Срібнянщина
Головна » 2016 » Липень » 14 » Ця хата бачила багато
6:30 AM
Ця хата бачила багато

Українська хата - це символ України. Почувши такі слова, відразу уявляєш собі білу невисоку хатинку під солом’яним дахом. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється серце, коли чую слова:
Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти…
Наша хата - це вже історичний експонат, оскільки побудована близько 100 років тому. Вона розташована у прекрасному українському селі Харитонівка у дуже мальовничій місцевості на Чернігівщині. Всі, хто тут побував, миттєво закохувалися у цей квітучий край.
Я була ще маленькою, коли померла моя прабабуся Мелашка (1986), і з того часу хата стояла самотньою. Колись велика родина роз’їхалась по різних місцях України. Кілька років тому, у 2012, усі зібралися на старому подвір’ї, віддати шану предкам. Коли прийшов час повертатися по домівках, нас із чоловіком хата міцно тримала, і ми вирішили відреставрувати її, максимально зберігши дух минулого. 
Мій чоловік, Кулясов Сергій, росіянин, з династії військових. Мабуть, у це важко повірити, але саме він був ініціатором відтворення «старого-нового». Хату відбудовували з екологічно чистих матеріалів (глина, пісок). Дерев’яні вікна чоловік зробив і замінив власноруч. Ми шукали старі ізолятори, купували й крутили нові дроти, щоб вони мали вигляд колишньої закрученої проводки для світла. Сволоки пофарбували коричневим кольором, підкреслюючи  їхню старість та значущість. А родзинкою стала комірчина, «чулан» - це якась загадкова потаємна кімната, з великою скринею, дубовими діжками та незрозумілими для сучасної людини старовинними речами.
Я прикрасила кімнати рушниками й настінними малюнками. На грубі красується півень на тину у мальвах, погріб розмальований квітковим візерунком. Відновили паркан і привели у порядок подвір’я, засіяли газонною травою.
Друзі і знайомі звозили нам звідусіль старі предмети побуту: глечики, горщики, макітру, прядку, рубель і качалку, ціп, ступу, рогачі та інше, бо в майбутньому ми плануємо створити «історичний»  куточок, де розмістимо старі фотографії та різні артефакти, що нагадуватимуть про тих, хто тут жив.
А ще я не уявляю двір без мальв коло хати. Ця квітка здавна прикрашала українські садиби. Тепер і в мене вони розкошують біля паркану та в палісаднику, заглядаючи у вікна. 
Посадили і молодий сад. Це було бажання моєї мами, Тишко (Лавріненко) Лідії Данилівни. Навіть садівники називають її «Мічурін» за любов до дерев, яку прищепив їй дідусь. Мама згадувала, який тут був гарний сад і що з двору ніхто не виходив без солодких та запашних яблук. Вже у минулому році ми отримали перші плоди... 
Мама завжди плаче, коли заходить у «нову» хату, де все, як було колись…
Це був великий труд. Але ми впоралися. Усі разом. Нам допомагали і рідня, і друзі. 
Село - мов одна велика родина: тут діляться і радістю, й бідою. Хочеться подякувати усій громаді села Харитонівка за теплий прийом до лав сільських жителів. Особлива подяка моєму дядькові, Лавріненку Миколі Даниловичу: «А тут, Серьожа, будуть у тебе стояти ще й вулики» - показував він на містину за хатою, де колись була пасіка дідуся Івана Юхимовича. 
Як же багато ти бачила, хато! Скільки неймовірних історій ти змогла б розповісти! Ти, хато, пережила і голодомор, і воєнне лихоліття. Мені розповідала моя мама, а їй - її бабуся, як на цьому подвір’ї, відступаючи, розмістилися німці. Вони не ображали господарів, але витіснили усю сім’ю у найменшу кімнату і ті були змушені залазити в хату через вікно. А ще був дуже напружений момент, коли моя прабабуся поставила сушити чоботи німця за заслінку і випадково халява одного чобота згоріла. Вона дуже злякалась, але дідусь за ніч замінив халяву… Німець був у захваті від його роботи.
А ще в цій хаті лунали чарівні пісні. Мамині дідусь та бабуся, Іван і Мелашка Лавріненки, створили майже свій ансамбль. Дідусь співав першим голосом (тенором), а бабуся – низьким (контральто). Збиралися діти, племінники і влаштовували пісенні вечори. На подвір’ї завжди було багато людей. Приходили і за порадами до господарів, і обговорити новини, які слухав дідусь зі старого радіо, прикладаючи його до вуха… Він закінчив усього 4 класи, але мав велику життєву мудрість та виваженість. Сім’я була дуже шанована у селі. Тут завжди панували мир та злагода. Усі діти здобули вищу освіту. Дідусь казав: «Люди своїм дітям складають придане у скриню, а я своїм – у голови». У цій хаті виросла і моя мама, яку виховували дідусь та бабуся. Завдяки дідусю мама теж має вищу освіту: «От вивчишся, Лідо, купиш собі не одне плаття, а як кинеш інститут, то заробиш тільки на одне». Всі вчилися, без електрики, при гасових лампах. Коли провели електрику в село, і мама вперше ввімкнула світло, бабуся злякано вигукнула: «Ой, Боже, хата горить». Це було у 1966 році.     
Життєвий шлях кожного з нас починаються з батьківської оселі, беручи у спадок усе найкраще — мамину пісню, любов до своєї землі, святе ставлення до хліба, родинних традицій.
Дуже прикро, що сьогодні все дедалі більше віддаляється від нас біленька хатина у вишневому садочку. Саме ось у такій хаті корінь роду нашого українського, щось одвічне, як життя, і святе, як пам'ять народна; вічно відчинена для всіх, ясна і проста, ніби її створили й не люди, а сама природа…
Єрмакова Вікторія, 
м. Київ

Категорія: Суспільство | Переглядів: 1116 | Додав: sribne_gazeta | Рейтинг: 4.5/14
Всього коментарів: 2
2 Вікторія   (15.07.2016 8:12 AM)
Дякую, пані Олю! Можливо, хоча б 1%, задумаються над цим smile

1 Оля   (14.07.2016 5:24 PM)
Класно, що є такі люди на світі і дуже шкода, що їх мало.




Загляньмо на годинник

-

Профіль

Середа
13.12.2017
8:55 PM

<>
 

Це цікаво

Опитування

Оцініть мій сайт


Результат jgbnedfyyz Результати
Всі опитування нашого сайту Архів опитувань

Всього голосувало: 554
 

LINK партнери


Срібнянська Центральна бібліотечна система
Семеновка - наш город!
Історія Чернігівської землі
| 2017 | При використанні матеріалів сайту «Срібнянщина» посилання на http://sribne-gazeta.com.ua/ обов’язкове!